Вишиванка. Мені було соромно...

4 травня у нас в місті відбулося чергове свято вишиванки. Я прийшов на 13.00 годину на офіційне відкриття дня вишиванки в центральний корпус ЧНУ, де мала відбутися ця подія. Звичайно, там була величезна кількість студентів, офіційних осіб та просто людей, які прийшли підтримати таке свято. У мене немає вишиванки зараз і мені було соромно, просто соромно, що я не у вишиванці. Коли ж мої друзі, знайомі та навіть дехто з очільників міста почали запитувати де моя вишиванка, я не знав куди мені діти очі. Я там був як біла ворона. І все ж там було відчуття свята, великого свята. І це не завдяки присутності офіційних осіб, а саме завдяки студентам які веселилися, посміхалися, сміялися, танцювали, співали. А мені було соромно, що я не у вишиванці. Навіть ребе пообіцяв, що наступного року вдіне вишиванку. А я був без вишиванки і мені було соромно, так як я почувався на цьому святі, напевно, часто себе почувають люди, які вперше вдягають вишиванку у буденному, просто виходячи в місто, їм ніяково… Тому що на них звертають увагу і їм незручно.

Ніяково і соромно мені було без вишиванки, дякую ось тим студентам, які 5 років назад придумали це свято. Давайте зробимо так, щоб вишиванки вдягали не тільки в цей день. Це просто дуже гарно.